Улюблені у Христі Преосвященні архіпастирі, пастирі, чесне чернецтво, брати і сестри!

Дякуючи Богові за Його великі милості, які Він являв і являє нашій Святій Церкві протягом її історичного буття на українській землі, ми з почуттям особливого духовного піднесення відзначаємо в цьому році 15-у річницю Харківського Архієрейського Собору 1992 р. Ця визначна історична подія в новітній історії нашої Церкви стала поворотним етапом її буття в нових соціально-політичних умовах.
Аналізуючи події, які стали причиною його скликання, та події, які відбулися в післясоборний період протягом 15 років, ми ще раз переконуємося в силі пророчих слів Христа Спасителя: «... побудую Я Церкву Мою, і ворота пекла не подолають її» (Мф. 16, 18). Звільнившись від пут тоталітарно-атеїстичного режиму, Церква нарешті отримала можливість вільно виконувати свою спасительну місію на українській землі. Але зміна соціально-політичного устрою в Україні принесла з собою нові випробування для Церкви. Зростання опозиційних та національно-шовіністичних настроїв у суспільстві стали причиною відродження уніатства і появи «автокефального руху». Помісний Собор Руської Православної Церкви 1990 р. з огляду на ситуацію, що склалася в церковному житті України, прийняв рішення про перетворення українського Екзархату в Українську Православну Церкву та надання їй прав широкої самостійності при збереженні канонічної єдності з Московським Патріархатом та Вселенським Православ'ям. Це давало можливість Церкві вільно розвиватися та уникнути розколу.