ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ МИТРОПОЛИТА ХАРКІВСЬКОГО І БОГОДУХІВСЬКОГО НИКОДИМА, СВЯЩЕННОАРХІМАНДРИТА СВЯТО-ПОКРОВСЬКОГО ЧОЛОВІЧОГО МОНАСТИРЯ м. ХАРКОВА
---
Боголюбивим пастирям, всечесному чернецтву,
викладачам та студентам Харківської Духовної Семінарії,
всім вірним чадам Харківської єпархії
Української Православної Церкви
«…не жахайтесь! Ви шукаєте розп’ятого Ісуса Назарянина. Він воскрес, - нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були».
(Мк. 16,6)
Улюблені отці, браття і сестри !
христос воскрес!
Завершивши очищувальний подвиг Великого посту, знов святкує Церква наша Пасху Господню, оспівуючи Воскреслого з мертвих Христа, Який дарував нам вічне життя. В цю пасхальну ніч ми становимося учасниками великої духовної радості. Жони-мироносиці вранці першого дня нового тижня прийшли намастити тіло Ісуса благовонним миром і знайшли Його гроб пустим. Їх страх і здивування розвіяв Ангел, сповістивши їм про велике звершення Господа, що «Він воскрес, - нема Його тут!» (Мк. 16,6).
ПАСХАЛЬНОЕ ПОСЛАНИЕ МИТРОПОЛИТА ХАРЬКОВСКОГО И БОГОДУХОВСКОГО НИКОДИМА
---
Боголюбивым пастырям, всечестному монашеству,
учащим и учащимся Харьковской Духовной Семинарии,
всем верным чадам Харьковской епархии
Украинской Православной Церкви
«…не ужасайтесь. Иисуса ищете Назарянина, распятого; Он воскрес, Его нет здесь. Вот место, где Он был положен».
(Мк. 16,6)
Возлюбленные отцы, братья и сестры!
христос воскресе!
Совершив очистительный подвиг Великого поста, вновь ликует Церковь наша, воспевая Воскресшего из мертвых Христа Жизнодавца, ибо в эту пасхальную ночь мы становимся участниками духовного пира радости. Жены-мироносицы, пришедшие рано утром в первый день недели помазать благовониями тело Иисуса, нашли Его гроб пустым. Их страх и недоумение развеял Ангел, возвестивший им: «Он воскрес, Его нет здесь» (Мк.16,6).
Мене звати В’ячеслав. Мені 17 років. Я навчаюся у Харківському Національному Університеті ім. В. Н. Каразіна на першому курсі філологічного факультету за спеціальністю «журналістика». Я обрав вивчання цієї спеціальності не тому, що люблю спілкуватися з людьми чи писати про них, не тому, що хочу тримати суспільство у курсі останніх новин і не для того, щоб потрапити у телевізор, ні. Мене до цього спонукнуло дещо інше, а саме — музика. Такий дивний зв`язок полягає у тому, що музика супроводжує мене усе життя. Важка музика. Коли мені було років 3, я почув Iron Maiden. Тоді, звичайно, я не дуже розумів, що це - heavy–metal, що це андеграунд, не дуже розумів, що таке «овердрайв», який я чув з колонок (гітарний ефект такий) і не знав, що це початок моєї головної пристрасті, яка стане невід`ємною частиною моєї душі, частиною мене, речі, без якої життя у майбутньому буде неможливо уявити, речі, яка не буде викликати питань на гнило — філософські теми і єдиної речі, яка у часи розпачу буде давати розуміти, що не все так погано. Одна єдина річ. По ходу свого зростання, я пізнавав все більше і більше нових музичних стилів та груп. Коли мені було 5, я вже знав що таке Metallica, Deep Purple та Depeche Mode. І як зараз пам`ятаю, це не було просто слухання того, що увімкнув батько у програвачі, мені дійсно подобалося, я знав що саме подобалося, розумів ту музику і мені хотілося ще. У 7 років я вперше почув black-metal та death-metal — одні з найбрутальніших стилів у важкій музиці, у 9 — почалося моє знайомство з готикою і індастріалом, у 10 — з doom-metal — одним з найпохмуріших стилів у важкій музиці . І десь у цей час мій батько почав купляти російський журнал про важку музику «Dark City». Його номери були моїми підручниками. З нього я почав узнавати як той чи інший музичний стиль називається, історію становлення жанрів музичного андеграунду, новини про свої улюблені групи та нові, мені невідомі. Крім «Dark City» було ще кілька видань, з якими мені доводилося ознайомлюватися, проте саме він був першим та основним моїм провідником до «теоретичного» боку важкої музики. Також, я вивчав різноманітну літературу на цю тематику, про групи та стилі, і 13 в років я вже знав всі основні стилі та течії важкої музики та готики, їх піджанри та відветвління. І кількість груп, яких я знав і слухав, вже рахувалася десятками, а до сьогоднього дня — сотнями.
В августе минувшего 2009 года исполнилось 120 лет со дня рождения приснопамятного митрополита Харьковского и Богодуховского Стефана (Проценко), архипастырски окормлявшего Харьковскую епархию первые пятнадцать лет после окончания Великой Отечественной войны. Господь судил ему стать вторым (после митрополита Харьковского и Ахтырского Антония (Храповицкого; † 1936)) иерархом Харьковской кафедры в достоинстве митрополита и первым архипастырем Слобожанской паствы, который именовался «Харьковским и Богодуховским». Наступивший 2010 год благости Божией отмечен двумя памятными датами из биографии блаженнопочившего владыки Стефана: 65-летием назначения на Харьковскую кафедру и 50-летием со дня его отшествия ко Господу.