Немолода жінка зайшла до редакції аби дати в газету приватне оголошення. Та їй так хотілося про щось розповісти. А журналісти добре вміють слухати. І полилися слова. Вони йшли від самого серця. Жінка дуже емоційно розповідала про нашого батюшку — Стефанія Івановича Барну. З яким важким тягарем на душі прийшла вона до нього в храм, як плакала, як розказувала про своє життя, як жалілася на труднощі. Він вислухав, пройнявся її смутком  і допоміг. Не лише пораду дав жінці для вирішення проблем і зцілення душі.
Візьми гроші, не маєш же за що і хліба купити, — сказав отець Стефаній. Жінка говорила і плакала. Отой хліб тоді їй був дуже потрібен. Який день вже не мала чого їсти. У кожного до Бога своя дорога. Своя дорога у кожного і в храм. Старожили добре пам'ятають, як на місці нинішнього Кегичівського храму Святого Георгія Побєдоносця колись був спортзал, а ще раніше проходили ярмаркиё ще раніше — конюшня. Яку треба було мати силу духу, віру в Бога, віру в себе, віру в людей, які поряд, аби відновити церкву, опорядкувати її, запалити вогники віри і у прихожан. Погляньмо на майдан біля церкви на Великдень! Сяє від вогників Великодніх свічок. З кожним роком все більше і більше православних віруючих збираються біля храму. Будуються нові церкви в інших селах району. І це все він — отець Стефаній. Його добре слово, його віра, його добро і любов. Для кожного знайде він саме те, що йому потрібно для життя, аби не втратити віру у свої сили. І немає для нього ні багатих, ні бідних. Всі рівні перед Богом, всі люди рівні і для нашого отця Стефанія. У горі, і в радості він з нами. І кожен рік ми з нетерпінням чекаємо Великдень, коли запалимо свою маленьку свічечку і почуємо урочисте і радісне: «Христос Воскрес!»
«Воістину Воскрес», — скажемо всі разом. І подякуємо Богові за нього, за нашого духовного наставника і друга — отця Стефанія Барну.
Ірина Литвиненко,
редактор МІВП»Наш край»
смт Кегичівка