Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії Православана Харківщина, №8 (109) август 2011  
 
Свята Українська Православна Церква є Церквою апостольського походження

Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, шановні учасники Ювілейного Собору Української Православної Церкви!
Сьогодні у стінах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври Українська Православна Церква зібралася в усій своїй соборній Повноті. Життя жительствує, за словом святителя Іоанна Златоуста, і, дякуючи Богові за кожен прожитий рік, сьогодні ми маємо підвести підсумки пройденого нами періоду життя та служіння.
Скликаючи цей Собор, Ми поставили за мету продемонструвати «єдність духу в союзі миру» нашої Святої канонічної Церкви.
Спонукав до такого рішення ряд ювілейних дат, які ми відзначаємо. Нині виповнюється 45 років Нашого служіння в архієрейському сані. Минулого року ми відзначали 20-річчя дарування нашій Церкві самостійності і незалежності в управлінні. Цього року Україна святкує 20-ту річницю своєї Незалежності, 1000-ліття нашого першого кафедрального собору — собору Софії Премудрості Божої у Києві та 450-річчя створення Пересопницького Євангелія. Наступного року ми відзначатимемо 20-ту річницю історичного Харківського Архієрейського Собору та Нашого служіння на Київській кафедрі. Усі ці дати у своїй сукупності дають підстави говорити про певні звершення у Церкві. І як бачимо, вони є тим добрим плодом, який ми приносимо на жертовник Господній.
Українська Православна Церква зросла кількісно і якісно, в чому Ми пересвідчуємося регулярно, відвідуючи єпархії нашої Церкви. Сьогодні Нам не соромно сказати Господеві: «Ось я і діти, яких Ти мені дав».
Наша Свята Українська Православна Церква є Церквою апостольського походження. На зорі історії, землю нашу, за переказом батька руської історії преподобного Нестора Літописця, відвідав святий апостол Андрій Первозванний. І слова апостола, сказані ним при встановленні хреста на Київських горах, здійснилися повною мірою: не лише на них, а й на всій нашій землі «засяяла благодать Божа, і воздвиг Господь багато церков», де з давніх-давен і понині приноситься Безкровна Жертва.
Володимирове Хрещення відкрило нову сторінку в історії Вселенської Церкви Христової, адже Господь через святого князя привів до двору Отчого незчисленну кількість пасомих, про яких Господь говорив, що вони не суть від двору цього. Язичницька Русь увійшла в сім’ю християнських народів. Неможливо переоцінити значення здійсненого рівноапостольним князем як у сотеріологічному, так і в політичному вимірі. Християнський вибір став державотворчим для Київської Русі та Держави, в якій нині ми живемо.
Українська Православна Церква є Церквою Володимирового Хрещення, спадкоємицею багатовікового досвіду святості, культури, науки і традицій нашого народу.
Багато перипетій було на історичних шляхах українського Православ’я. Усобиці, монголо-татарські нашестя, унія, войовниче богоборство, розколи. Все це з терпінням і смиренням наша Церква несла і несе, звершуючи свою високу місію, служачи Богу і людям.
27 жовтня 1990 року Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив Визначення про Українську Православну Церкву, яким нашій Церкві було даровано самостійність в управлінні. Того ж дня Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Олексій ІІ підписав Грамоту, якою благословлялося «бути відтепер Православній Українській Церкві незалежній і самостійній у своєму управлінні».
Текст Томоса зокрема визначає також межі самостійних дій УПЦ: «Українська Православна Церква, з’єднана через нашу Руську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою, без соборного рішення всієї Православної Кафоличної Повноти нехай не змінює в себе нічого, що стосується догматів віри та святих канонів».

Так розпочався новий етап в історії Православ’я в Україні
Українська Православна Церква отримала право самостійно вирішувати всі суттєві питання свого внутрішнього життя. У 1990 році Українська Церква отримала право самостійно створювати і скасовувати єпархії у межах України, а також обирати й поставляти правлячих і вікарних архієреїв. Предстоятелю Української Православної Церкви було дано титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України». Відтоді він обирається українським єпископатом і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі.
На сьогодні документи 1990 року вже пройшли процедуру остаточного затвердження. У 2000 році Ювілейний Архієрейський Собор Руської Православної Церкви ухвалив новий Статут Руської Православної Церкви, яким затверджено особливий статус Української Православної Церкви. У пункті 18 восьмого розділу Статуту говориться: «Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії. У своєму житті й діяльності вона керується Томосом Патріарха Московського і всієї Русі 1990 року та Статутом Української Православної Церкви, що затверджується її Предстоятелем і схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі». Помісний Собор Руської Православної Церкви 2009 року затвердив усі рішення Архієрейських Соборів РПЦ, ухвалені в період від 1990 до 2009 року.
Таким чином, ухвалене в 1990 році Визначення про Українську Православну Церкву, по-перше, стало результатом ретельного і всебічного обговорення ініціатив, висловлених українським єпископатом на початку 90-х, а по-друге, це Визначення пройшло важливий шлях визнання всією Повнотою Руської Православної Церкви. Сьогодні цей документ є невід’ємною частиною чинного законодавства Руської Православної Церкви, а його положення повністю інкорпоровані у статутні документи Московського Патріархату.
Кажучи про значення документів, виданих у 1990 році, в історії нашої Церкви, насамперед, слід зазначити, що, як ми бачимо, свій сучасний статус Українська Православна Церква отримала ще до розпаду Радянського Союзу. І наявність самостійності в управлінні дозволило Православній Церкві в межах нині вже незалежної Української Держави успішно здійснювати свою спасенну місію. Визначення 1990 року про самостійність Української Церкви створило сприятливі умови для розвитку нашої Церкви в незалежній Україні.
На жаль, незалежне буття Української Православної Церкви затьмарилося церковним розколом, причиною якого став колишній митрополит Київський і всієї України Філарет. Саме його відхід у розкол 1992 року та підтримка, яку він отримав від тодішнього вищого керівництва України, стали причиною поглиблення розколу, рана якого не загоєна й до сьогодні.
 
 
 
Другие новости по теме:

  • Звернення Священного Синоду до єпископату, кліру, ченців та мирян Українськ ...
  • Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви з нагоди 15-річ ...
  • Митрополит Харківський і Богодухівський Никодим привітав з днем народження ...
  • Архієреї Української Православної Церкви привітали Святішого Патріарха Кир ...
  • 20 років під ПершосвятительсЬким омофором Блаженнішого Митрополита Володими ...




  •  
      Просмотрено: 1663 раз Просмотров: 1663 автор: and 9 сентября 2011 Напечатать Комментарии (0)