Як колорадський жук став ворогом городів і людей Православана Харківщина, №4 (117) апрель 2012  
 

Як колорадський жук став ворогом городів і людейВ рубриці «Божий мир», продовжуємо публікацію матеріалів, які надсилає в редакцію старший науковий співробітник Музею ХДУ ентомолог Золотарьов Володимир Павлович. В цьому матеріалі ви ознайомитесь із історією появи на світ Божий колорадського жука, який з допомогою людини став ворогом картопляних городів майже всього світу.

 

При Божому творінні освячуються разом: географічні, ландшафтні, кліматичні та інші явища, в яких рослини та тварини щільно пов’язані між собою і допомагають один одному в життєвих умовах. А коли ми ігноруємо акти Творця, то поза всяким сумнівом, одержуємо прикрощі.
Ендемічні (місцеві) шкідники майже не спричинюють нам помітних капостей, а ось найлютішими неприятелями бувають чужинці. Пароплави, залізниця, літаки провозять їх разом з людьми та багажем. Комахи-чужинці у себе «дома» не спричинюють ніякої шкоди, а потрапляючи на нове місце, де не існує їх ворогів і хвороб, стають небезпечними.
Так, з Європи до Америки потрапили степовий листоїд, золотогузка, гессенська муха, та ще близько 70 інших різновидів шкідників. І, в тому числі, непарний шовкопряд, поява якого привела до знищення в Америці ланів, лугів і лісів. Де після здіймалися великі пожежі.
Так само з Америки до Європи, була занесена попелиця філоксера (яка знищувала плантації винограду), квасолева зернівка (яку часто ми помічаємо у квасолі) та багато інших. Але більш за всіх уславився американський колорадський жук, фантастичний ворог картоплі.
Десь півтораста років тому в Північній Америці на Мексиканському нагір’ї к заходу від Скелястих гір жили аборигени-індейці. Колоністів було ще зовсім мало. Ніхто не заважав бур›янам рости і вони росли скрізь. Зростали там і дикі пасльони родичі картоплі. На пасльоні жив жук листоїд. Він і його личинки гризли пасльони. Це був дуже «незначний» жучок, в нього не було навіть імені. Ентомологи не знали, що є на світі такий жук.
А у 1824 році американський ентомолог Томас Сеймс одержав з околиць Скелястих гір коробку і в ній даного жука. Жив цей жук у Мексиці на землях племені апачів. Так ось жив собі цей жук-листоїд, жив і нікому не заважав, оскільки пожирав листя диких пасльонових рослин. Індійці тоді сажали тільки маїс (кукурудзу), квасолю та гарбузи, тобто все те, що жуків зовсім не цікавило.
Сеймс відкрив жука листоїда, забарвленого геть як африканська зебра чорними и білими смугами. Ентомолог дослідивши здібності листогриза, відразу збагнув чим він загрожує! Так і вийшло. Минуло зовсім небагато часу і жук показав себе.
Далекий захід і далі залюднювався. Колоністи обробляли ґрунти, які ніколи не знали плуга. І жук з пасльонів перейшов на картоплю, де була м’яка орана земля, в яку жук легко занурювався і мав смачну їжу. Він перейшов з дикої культури і знайшов винятково сприятливі умови для свого існування на господарській картоплі.
Так віднині утворилась мутація жука «вихована» людиною. Він став швидко розмножуватись. Мало того, він став емігрувати. Дорогу на захід йому перегородили гори і жук став прямувати на схід до Сполучених Штатів Америки.
И так все, якийсь час мирно, продовжувалось до 1859 року, коли ж жуки, що розплодились у величезній кількості, з’їли начисто всі плантації картоплі у штаті Колорадо. Ось, якраз тоді і стали називати жука колорадським (Leptinotarsa decemlineata (Chrysomelidae)). Хоча взагалі-то це жук мексиканський. Але, якщо у Мексиці це був звичайний жук-листоїд, то після штату Колорадо це вже жук-шкідник, жук — «стихійне лихо».
Невдовзі колоністи здійняли тривогу, — жуки спустошували картопляні поля. Дивно, що жук не ушкоджував клубні, але яких же бульб чекати від куща, у якого залишались тільки стебла і нема жодного листка. Жук перетворився у лихого супротивника. На протиборство йому постали вчені ентомологи, агрономи і фермери. Нічого не допомагало.
В Європі затурбувались, — а що, коли жук перебереться через океан. Були введені карантини у портах. Було заборонено транспортування картоплі з Америки. Але під час першої Світової війни, американські війська, неумисно, все ж завезли колорадського жука до Франції.
Селяни у Франції не чули про цього каверзного ворога картоплі і тому відразу реакції на появу жука не було. А ще, — якби ж він напав на виноградники …А коли схопились, то було вже пізно…
З 1949 року колорадський жук був вже в СРСР на заході України. В Харків він потрапив у 1956–60 роках.
Не завадить у даній статті хоч трохи розповісти про місцевих фітофагів, які також живляться картоплею, — це гусениці метелика мертвої голови. А також з 2000 видів місцевих жуків сонечка, є одне з них — 28‑ми краплисте, яке годується також картоплею. Доречи, цей представник відноситься до однієї родини з колорадським жуком.
Але він, як і гусениці мертвої голови, поїдають тільки верхню частину стебла, а бокові сплячі бруньки розростаючись дають розкішні кущі, завдяки чому на корені більше утворюється якісної бульби.
Взагалі жуки сонечка (божої корівки), — хижаки, які у цілому, дуже корисні, бо вони поїдають недругів рослин. Жуки та личинки сонечка дуже ненажерливі і, знищуючи в великій кількості таких небезпечних шкідників, як тлі, листоблішки, червці, щітовки та кліщі, чим приносять велику користь сільському господарству. Дуже корисний і самий прозаїчний вид сонечка — корівка 7‑ми краплиста.
І так, бачимо, що є комахи, що, здавалось, могли б приносити точнісіньке лихо, але Бог створив їх разом з паразитами, які регулюють їх чисельність на наших територіях.
Зараз ентомологи багато працюють над знищенням колорадського жука.
— Використовують різні хімічні препарати, які, нажаль, не дають позитивного ефекту, та до того ж вони отруйні.
— Використовують біологогенетичні препарати.
— Завезли хижаків та інших ворогів колорадського жука з його батьківщини, але і це не спрацювало (вони в нас не прижились).
А найгірше, що через ці експерименти спостерігається пригнічення деяких корисних видів комах у нас.
І ось, що цікаво, колорадський жук восени занурюється в землю і чим буде холодніша зима — тим глибше, маючи інстинкт рятуватися від морозів і відчувати зарані їх підсилення. Цей інстинкт — дар Божий.
І цим гріх не скористуватися господарям. Треба сказати, що в цьому аномально холодному році жуки будуть знаходитись на великій глибині і весною вийдуть запізно. Тому слід по осені, чи ранньою весною, згребти картопляні бадилини (щоб грунт під ними зігрітий теплом весняного сонечка, не розбудив жука зарані) і спалити їх. Так ми убережемося від раннього нашестя жуків на ще слабкі порослі картоплі.
Бачимо з повідомленого вище, що коли ми не розуміючи творіння Господнє, не з›ясовуючи істини явищ, втручаємось у заборонене, то з‑за подібних химер одержуємо жахливе лихо.
Старший науковий співробітник Музею ХДУ, ентомолог
Золотарьов В. П., м. Харків.

 
 
 
Другие новости по теме:

  • Врятоване життя
  • Що собою являє дарвінізм
  • Освячення Харкiвського Музею анатомiї
  • Чи вірив у Бога Григорій Сковорода?
  • Найбільше щастя — жити під мирним небом




  •  
      Просмотрено: 5734 раз Просмотров: 5734 автор: and 20 мая 2012 Напечатать Комментарии (0)