Щоб на землі не помирала мораль Пресс-служба » Православана Харківщина » №6 (119) июнь 2012  
 

У третьому тисячолітті всіх дедалі більше турбують проблеми незахищеності людини. У світі панує зло. Душі людей черствіють. Ми розучилися бути щасливими, усмішка стала рідкістю. Виною цьому не лише економічні проблеми, негаразди. Свідомість «бомбардує» надмір інформації. Сучасний «кліповий» потік навряд чи торкається серця і душі людини. Звичайно, прогрес не зупинити. Та цього і не варто робити. То невже ми наблизилися до духовного апокаліпсису?

 

На жаль, засмічені духовні джерела, які живили наших предків. Щоб на землі не помирала мораль, на сторожі завжди стояло, стоїть і до кінця віку стоятиме Православ›я. Православна Церква — стовп і ствердження істини, оберіг духовності, початок і основа нашого життя тут, на землі, а продовження його на Небі.
Сьогодні брутально топчеться все те, шо віками створювалось. Крах потерпає наш народ, бо душі заповнені будь-чим, тільки не вічним, істинним, тому у багатьох очі порожні, серця холодні. Однак зовсім небагато треба знати людині. Слід пам’ятати, що ми живемо на святій землі, пращури наші проливали кров за віру християнську, яку ревно відстоювали, і, де б вони не оселялися, перш за все зводили храми — дбали про духовність.
У час, коли пишним цвітом забуяла бездуховність, нарешті і влада стала бити тривогу. Життя довело, що перекіс у духовній сфері призвів до зруйнування моральності, до занепаду норовів. Коли було скинуто з дзвіниці перший дзвін, викинуто з хати ікону, коли діти почули, як дорослі в хаті лихословлять, — отоді почалась деградація людини, розвал життя.
Хтось із мудрих справедливо і образно сказав, що людство рухається вперед із поверненою назад головою, оглядаючись на пройдений шлях, аби скористатися досвідом попередніх поколінь для успішного розв’язання проблем сьогочасних і майбутніх і не повторити їх помилок.
Тож огляньмося і зрозуміймо, що поза Православною Церквою немає і не може бути спасіння. Наші прадіди це знали. Тому першим і святим обов’язком вважали будівництво храму. Не були їм перешкодою ні життєві негаразди, ні матеріальна скрута. Люди зверталися до Бога, і Господь їм допомагав.
Святині ставали поводирями і наставниками людських душ. Саме в них прищеплювались моральні, етичні смаки. Тому в народі сяяла невгасима жага гармонії та благодаті, звідки йшли такі якості українського характеру, як незлобивість, миролюбність, бажання усе осягнути.
Розуміючи важливість проблеми відродження духовно-моральних цінностей суспільства, релігійна громада села Сидоренкове виступила з ініціативою відновити втрачену у роки Великої Вітчизняної війни святиню і долучитися до створення нового храму. Його потребують як малі, так і дорослі жителі нашого села. Та, на жаль, одного бажання сьогодні не досить. Прикро, адже мудрого керівника, патріота села М. Л. Рябуху, який передчасно відійшов у вічність, вже не повернути. Сьогодні ми залишилися без справжнього господарника. То й не поспішають місцеві підприємці допомогти, лише спостерігають, лукаво посміхаючись. Їх можна зрозуміти. Марнославство, пиха, нахабство беруть гору. Чи й варто шукати підтримки у тих, хто має душі порожні?
Та світ не без добрих людей. Знайшлися такі, яким наші проблеми не стали чужими. Не були байдужими, а першими подали руку допомоги благочинний Валківського округу, настоятель Свято-Преображенського храму протоієрей Іоанн, який підтримав нас не тільки порадою, а й надав дієву допомогу при оформленні документації, голова районної ради О. М. Холодний, до мудрого слова якого варто прислухатися. Коли Олександрові Миколайовичу стало відомо, що релігійна громада села отримала Статут і офіційно зареєстрована, першим його кроком став особистий приїзд до нашого села з … групою районних працівників культури. З метою консолідації нашого непримиренного сидоренківського суспільства, згуртування громади на основі спільної благородної справи та збору коштів для побудови храму у нашому селі ним і директором народного дому «Іскра» О. М. Холодною було ініційовано проведення у нас благодійного святкового Великоднього концерту «Заради Добра і Любові». Із захопленням ми прийняли цю пропозицію, бо ж і організаційну роботу взяв на себе районний відділ культури. Нам лише залишалось запросити окремих гостей і зібрати громаду.
Приємно було вітати на сидоренківській землі шанованих гостей народного депутата Верховної Ради України III та ІУ скликань О. М. Біловола, депутата Харківської обласної ради Л. І. Давидову, голову Валківської РДА М. О. Малявіна, голову Валківської районної ради О. М. Холодного, депутатів районної ради Ю. Д. Яцину, Р. Д. Алієву, Б. В. Носатова, В. О. Зінченко, О. С. Шаповала та інших поважних гостей.
Сама присутність таких високоповажних осіб вселяла впевненість у правильності нашого починання. Того погожого весняного дня вони стали першими меценатами свята: була надана відчутна матеріальна підтримка релігійній громаді та вручено підсвічник, ілюстровану Біблію. Не лишився осторонь і Храм науки — школа. Наш земляк, депутат Верховної Ради III та ІV скликань О. М. Біловол подарував навчальному закладу сучасне мультимедійне обладнання та оргтехніку, яке сприятиме підвищенню якості надання освітніх послуг.
Силами аматорів сцени Валківщини був проведений грандіозний концерт. За останні двадцять років подібного дійства сидоренківці не бачили. І дійсно, було про що пожаліти тим нашим землякам, хто не відгукнувся і виявив байдужість до громадської справи. На сцену Сидоренківської ЗОНІ I–III ст. вийшли художні колективи із Валок, Старого і Нового Мерчика, Ков’яг, Мельникового, Благодатного, Олександрівки, Серпневого, Заміського, інших сіл району. Вони радували не тільки піснею, запальним словом, а й надавали матеріальну допомогу громаді. Це робилося від душі, від щирого серця.
Дякуємо вам, добрі люди! Хай благословенним буде ваш труд і плідними хороші справи. Уклінно схиляємо перед вами голови за людяність, непідробну доброту, милосердя, підтримку.
У Бога нема партій. У Творця є Любов. Ця Любов безмежна, нелицемірна, всепрощаюча. Така Любов панувала в той день у нашому рідному Сидоренковому. Вперше за багато років. І цю Любов принесли до нас відкриті душі, гарячі серця так просто, щиро, зміцнили нашу надію, а в декого вселили віру. Людська похвала нічого не варта у порівнянні з Господньою ласкою. Тож нехай Божа благодать окриляє небайдужих на многії літа, а в піднебессі урочисто звучить: «Христос Воскрес!» і в наших серцях постійно відгукується: «Воістину Воскрес!»
Нарешті, коли почали розуміти, що без духовного відродження не буде майбутнього, все-таки маленькими кроками повертаємося до витоків мудрості.
Людина повинна пам’ятати, що її голова — не ящик для сміття, куди можна кидати все підряд. Потрібно, щоб думки були чисті, бажання — добрі, потрібно мати любов до Бога і ближніх. І  ніколи не забувати, що людина створена для вічності, що душа безсмертна. Не «нещасна доля», а втрата власних віковічних національно-духовних орієнтирів, духовно-історичного ґрунту під ногами спричиняла і зараз продовжує викликати усі наші негаразди і падіння. Лише за умов повернення до тисячолітніх духовних джерел і дороговказів можливий новий світовий злет нашої держави.
Наша православна віра не так просто далася нашим батькам: вона омита кров’ю мучеників, випалена розпеченим залізом, за неї страждали мільйони віруючих. Нам вона дісталась задарма. На нас лежить обов’язок передати її неушкодженою, незміненою наступному поколінню.
Хочеться думати, що люди наші прийдуть до віри. Тільки віра здатна повністю відродити суспільство. Через духовну пустелю сучасності повернімося ж у лоно Церкви, до віри християнської, котра упродовж тисячоліть була дорогою українця!

За дорученням релігійної громади Апостола Андрія Первозванного та учнівського й педагогічного колективу Сидоренківської
ЗОШ І — III ст. О. М. Чешко

 
 
 
Другие новости по теме:

  • Запалала ще одна зірка віри і надії
  • Його добре слово — вiра — завжди  з нами
  • Шлях до духовностi
  • Уроки християнської етики
  • Вони захищали Батькiвщину




  •  
      Просмотрено: 1276 раз Просмотров: 1276 автор: and 18 июля 2012 Напечатать Комментарии (0)