Автобіографія… чи те, що мало б нею бути Православана Харківщина, №3 (92) март 2010  
 
Мене звати В’ячеслав. Мені 17 років. Я навчаюся у Харківському Національному Університеті ім. В. Н. Каразіна на першому курсі філологічного факультету за спеціальністю «журналістика». Я обрав вивчання цієї спеціальності не тому, що люблю спілкуватися з людьми чи писати про них, не тому, що хочу тримати суспільство у курсі останніх новин і не для того, щоб потрапити у телевізор, ні. Мене до цього спонукнуло дещо інше, а саме — музика.
Автобіографія… чи те, що мало б нею бутиТакий дивний зв`язок полягає у тому, що музика супроводжує мене усе життя. Важка музика. Коли мені було років 3, я почув Iron Maiden. Тоді, звичайно, я не дуже розумів, що це - heavy–metal, що це андеграунд, не дуже розумів, що таке «овердрайв», який я чув з колонок (гітарний ефект такий) і не знав, що це початок моєї головної пристрасті, яка стане невід`ємною частиною моєї  душі, частиною мене, речі, без якої життя у майбутньому буде неможливо уявити, речі, яка не буде викликати питань на гнило — філософські теми і єдиної речі, яка у часи розпачу буде давати розуміти, що не все так погано. Одна єдина річ.
По ходу свого зростання, я пізнавав все більше і більше нових музичних стилів та груп. Коли мені було 5, я вже знав що таке Metallica, Deep Purple та Depeche Mode. І як зараз пам`ятаю, це не було просто слухання того, що увімкнув  батько у програвачі, мені дійсно подобалося, я знав що саме подобалося, розумів ту музику і мені хотілося ще. У 7 років я вперше почув black-metal та death-metal — одні з найбрутальніших стилів у важкій музиці, у 9 — почалося моє знайомство з готикою і індастріалом, у 10 — з doom-metal — одним з найпохмуріших стилів у важкій музиці . І десь у цей час мій батько почав купляти російський журнал про важку музику «Dark City».
Його номери були моїми підручниками. З нього я почав узнавати як той чи інший музичний стиль називається, історію становлення жанрів музичного андеграунду, новини про свої улюблені групи та нові, мені невідомі. Крім «Dark City» було ще кілька видань, з якими мені доводилося ознайомлюватися, проте саме він був першим та основним моїм провідником до «теоретичного» боку важкої музики. Також, я вивчав різноманітну літературу на цю тематику, про групи та стилі, і 13 в років я вже знав всі основні стилі та течії важкої музики та готики, їх піджанри  та відветвління. І кількість груп, яких я знав і слухав, вже рахувалася десятками, а до сьогоднього дня — сотнями.
Коли я був у восьмому класі, ми з двома моїми друзями вирішили створити власну групу і грати thrash-metal. Я грав на ударних, а інші  двоє - гитара та бас відповідно. Ми збиралися на репетиційній точці раз на тиждень. В нас не було навіть назви, проте була відчайдушна жага творити і купа амбіцій. Наші вміння грати та умови, де ми грали залишали бажати кращого, але які то були чарівні дні… Тоді я, мабуть, вперше у житті по-справжньому відчув себе щасливим. Я просто забув про проблеми вдома та школі (а їх в мене вистачало), мені стало байдуже до багатьох тих речей, які мене непокоїли та визивали апатію. Я знайшов себе. Мені стало зрозуміло, що це те, чим я повинен займатися, те, що має зробити музику частиною не тільки душі, а і мого життя. Але наш гурт довго не проіснував, що не дивно. Звичайні рутинні проблеми взяли гору, як воно часто буває. Навчання, вступ до ВНЗ, нерозуміння і відсутність підтримки з боку рідних, коротше — типічна ситуація. В мене почався дев`ятий клас школи.
До речі, школа з восьмого класу почала потроху ставати для мене пеклом. У першу чергу це стосувалося моїх не найкращих стосунків з однокласниками, потім — із учнями з паралелі і врешті-решт — з викладачами. Хоча, мабуть, моя не найкраща репутація стала відома мало не на всю школу. Звичайно, це не відносилося до усіх, але, коли мова йде про переважну більшість тих, хто проти (в даному випадку — мене), а ті, хто не проти, вони і не за, їм просто байдуже, то яка різниця між «всі» та «майже всі»? Суть не змінюється. І не те, щоб були конфлікти, принаймні, з мого боку їх не було. Просто, одного дня я відійшов від того суспільства вбік, подивився на нього очима незалежного спостерігача і почав розуміти, що або я занадто швидко дорослішаю, або вони деградують. І привід так зробити дали мені саме вони, одним дурним вчинком, а точніше поведінкою, після чого мені стало ясно, що в мене з ними шляхи різні. І, знову ж таки, це не стосується всіх… Але яка різниця? Суспільство навколо мене помітило, що я з нього випадаю, при чому, навмисно, і, керуючись принципом «хто не з нами, той проти нас», почало мені «доводити», що я не правий. І з кожним класом все наполегливіше і масштабніше. Не можу сказати, що мені було прикро, бо люди навколо не давали приводів сумувати за їхнім суспільством. Якщо і було, то тільки через те, що я серед них знаходжуся, - марную своє життя та нерви, а за це нічого не отримую. Прогинатися під них мені тим більше не хотілося, бо в мене були принципи та достатньо злості і терплячості, щоб це пройти. Хоча, звичайно були і позитивні моменти, був час, коли моє з ними спілкування приносило радість і, навіть, було трішки сумно за тими часами, але дійсність давала зрозуміти, що все у минулому. Мабуть, закінчення школи є зараз і буде у подальшому одним із найрадісніших подій у моєму житті. Збагнення того, що все закінчилося і в мене вистачило сил це стерпіти гріє душу. А музика… Вона рятувала мене весь той час. Коли я злий, втомлений та роздратований приходив додому, мало що мені знімало стрес, як вона і давало сил терпіти все знову.
Коли прийшов час обирати ВНЗ, я не знав чим хочу займатися по життю і представником якої професії хочу бути. Точніше, ким не хочу, бо хотів я одного, але батьки стояли на своєму рішуче, а від них ще занадто багато залежить, щоб робити конфлікти таких масштабів. Тож, згадавши, що в мене є приятель, який навчається на філологічному факультеті в університеті, я подумав і вирішив: «Чому б і ні?». До того ж склад розуму в мене гуманітарний, тож варіант був не з гірших. Прийшовши до списку факультетів і спеціальностей, я побачив - «журналістика». Поміркувавши, я зрозумів, що це те, чим я хотів би займатися найбільше, після музики. Ось чому.
Читаючи різні музичні андерграундні видання , я відверто заздрив їх журналістам та кореспондентам: вони спілкуються із музикантами моїх улюблених гуртів, пишуть статті на такі цікаві мені теми і рецензують музичні альбоми. Я теж так хочу. І, найголовніше, - можу. В такого роду виданнях перш за все важливо любити культуру, якій вони присвячені, розуміти її, мати обширі знання про неї та по ній, відчувати її. Я все це маю. Мені тільки потрібно пізнати суто технічний бік справи: як правильно викладати матеріал, як правильно з ним працювати, основні принципи журналістики і тому подібне. За собою я залишаю не аби — яку віданність справі. Мабуть це моя, якщо не мрія, то головна мета. Поки що. А все інше мені байдуже. Майже все. В мене є на те причини.
Музика - це мистецтво, а мистецтво, мабуть, єдина у цьому світі річ, яка не потребує брехні взагалі. Воно вільне і дає волю. Ним можна сказати чи показати що — завгодно, у якій завгодно формі і так, що тебе можуть зрозуміти всі чи тільки ті, хто потрібен — як ти захочеш. Воно впливає, надихає, спонукає, демонструє прекрасні сторони відразливого та відразливі сторони красивого, може показати все, без цензури та забобонів, для нього немає Бога чи диявола — є тільки митець, натхнення, повна відкритість душі та розуму та творчість. Мистецтво об`єднує однодумців, тих хто самотні і на когось поруч вже не розраховують; дає можливість зрозуміти, що можна інакше, краще, більше; воно рятує і дає надію… І багато ще чого. Тому я так хочу, якщо не безпосередньо займатися мистецтвом, то хоча б бути якомога ближче до нього. І тому, звичайно, що це єдина у моєму житті річ, яку я по-справжньому люблю, щиро та безкомпромісно, як ніщо. І, мабуть, нікого. Такий вже я.
 
 
 
Другие новости по теме:

  • Врятоване життя
  • Люди в яких війна вкрала юність
  • Там, де лiкують душу i тiло
  • Найбільше щастя — жити під мирним небом
  • Владика дуже легкий в спілкуванні, добрий і, напевно за таку відкриту душу ...




  •  
      Просмотрено: 5019 раз Просмотров: 5019 автор: admin 31 марта 2010 Напечатать Комментарии (0)