Про жереб, визначений Богом... Пресс-служба » Православана Харківщина » № 9-10 (121) сентябрь-октябрь 2012  
 

памяті митрополита Харківського і Богодухівського Никодима (Руснака) присвячується

 

Насправді ж з ним ми так і не зустрілися,
Розмови щирої нажаль не завели...
Може не встигла, може й просто не судилося,
Та його слово мені зараз книги донесли.

І вмить переді мною відкривається
Нова історія, цікава та проста,
Про жереб, визначений Богом.
З посмішкою на стомлених вустах.

Неначе каже і мені про зерна спогадів,
Що відпускає у книжкове море він плисти.
Про найдорожче та святе, немов на сповіді.
І роздуми його й тепер, немов мені листи...

«Мій родовід, — згадає він, — село Давидівці..»
Й перед очима невеличка хатка постає,
Малюється в уяві образ й шириться,
Неначе бачу я її... Он вона, є!...

Руснак Степан Георгійович з Параскевою
(Що у дівоцтві мала прізвище Кав’юк).
Пов’язані їх долі з даною оселею...
Аж ось у них з’являється й малюк...

Миколка Русначок, — селом так прозваний,
Рум’янощокий, галасливий, весняний...
Благословенний був з колиски й обраний,
Цей безтурботний поки ще малий...

На ті часи за Буковинським звичаєм
Після купелі першої поклали перед ним
Предметів кілька, вибір їх засвідчував
В подальшому житті він стане ким.

Не до рубанка і вуздечки тягнеться -
Не бути столяром і конюхом йому...
Та покладуть щось руки мамині і станеться,
Що він подумає «ось те, мабуть, візьму..»

І взяв він найдорожче через неньку
В той день прийняв свій жереб, прямо з Божих рук.
Потерту Біблію, велику і стареньку.
Ось так почав свій шлях тоді малюк.

А коли роки з три йому вже сповниться,
Жаліє він Христа, (від мук що на картинці помирав)...
Бере, з сльозами на очах, до рук він ножиці –
Мучителів тоді з картини вирізав...

Як міг, любив Того, кому моливсь щовечора,
Палала вірою дитяча та душа,
Що у сімнадцять років вже до подвигу чернечого
Сформовано та впевнено прийшла.

Простивсь з селом, із мамою, із домом,
Й назустріч вийшов вранішній зорі.
Пішов юнак в майбутнє невідоме,
Що чатувало в першому його монастирі....

Роки воєнні, земля страхом сповнена,
Тяжких переживань зазнає і сім’я...
Розстріляний був батько, мати стомлена.
(Що скоро також піде до монастиря).

Марія Магдалина — з новим іменем
Та з серцем материнським тим самим,
Залишить образ свій навіки синові,
Боголюбивим, світлим і живим!...

Важкі часи загартували та зміцнили,
Уже ігумена тепер свого монастиря...
І маючи за тридцять вже, він, мов на крилах,
Поїде до Москви аби поглибити знання.

Викладачів та друзів там здобутих,
Згадає з радістю на серці він не раз.
І поіменно названими будуть
Вони в його молитвах й по наш час.

Єрусалим і Кострома, Америка,
Японія та Індія, Афонська сторона...
В служінні Богу він від берега до берега,
Виповнить місію цілком свою сповна...

І Харків, куди Сам Господь послав служити,
З колін підняти віру й монастир
Покровський, що вже встигли й зачинити...
І до останніх днів своїх з тих пір

Служив гарячими своїми молитвами
Та справами, що не любила влада тих часів.
Ховав від них ікони, зводив храми,
І сам навчав і поставляв служителів

Відроджував він віру у прочанах,
І захистив від руйнування наш собор,
Творив і втілював Господні плани,
Не дивлячись на скруту та терор.

Так мало слів для описання таких спогадів
Знаходить стомлена душа людська під час,
І тільки зморшками лишились тіні подвигів,
Без слів що скажуть про прожите ним.

Й до нас
Ще донесеться щире колись серцем сказане
За вас молюся Богові я перед образами...»
Того, чиє життя тісно було пов’язане
Із нашим містом та країною ..і з нами!

Із кожним, хто хоч раз зумів повірити,
Із кожним, хто когось хоч зміг почути.
Хто мірив свої вчинки тими мірами,
Які церковні нам дали статути.

Жовтий будиночок, праворуч — два віконця,
Там хтось не спить, лампадки звідти світяться...
Ми тепер маємо свого заступника і охоронця,
Що молить Господа, щоб там нам з ним зустрітися

Пройшли роки, і пройде ще немало,
Історія у пам’яті залишить може тільки дим...
Його можливо зараз і з нами поряд і не стало,
Та в пам’яті митрополит наш Никодим
Залишиться усміхненим й живим!

Ганна Кліщук м. Південний,
Харківська обл.

 
 
 
Другие новости по теме:

  • Врятоване життя
  • Уроки християнської етики
  • Врятоване життя
  • І те яйце червоним стало
  • Його добре слово — вiра — завжди  з нами




  •  
      Просмотрено: 1141 раз Просмотров: 1141 автор: and 8 февраля 2013 Напечатать Комментарии (0)