Протягом останніх років між викладачами, студентами семінарії та вихованцями Курязької колонії для неповнолітніх ім. Макаренка склалися дружні стосунки. Цього разу викладачі ХДС Микола Петрович Букін та Іван Васильович Кріцак провели лекцію з вихованцями на тему: «Духовно-культурні цінності в житті сучасної людини». Підлітки дуже тепло зустріли гостей, які, звичайно, не приїхали з пустими руками.Дитяча виправна колонія ім. Макаренка це величезна енциклопедія людських трагедій, де на разі перебуває понад 120 ув’язнених. Тут відбувають покарання молоді люди в основному з Донецької, Луганської та Харківської областей. Бездуховність породжує зло, яке має руйнівну силу. Дуже шкода, що заручниками цієї ситуації стають молоді люди. У дитячій колонії відкрилася постійна молитовна кімната. Це дає можливість вихованцям отримати свободу від гріха та надію на зміну свого життя. На території дитячої колонії раніше знаходився Курязький монастир який був заснований у 1673 році. Таким чином він майже ровесник Харкова, і найстаріший серед монастирів Харківської єпархії. Величний кам'яний двоповерховий кам'яний храм Георгія Переможця був побудований в 1706–1709 роках. На верхньому поверсі влаштувати престол в ім'я апостолів Петра і Павла. У 1924 році монастир був поспішно скасований, а в монастирських приміщеннях був розміщений дитячий будинок «7 листопада». Після прибуття в 1926 році А. С. Макаренка Георгіївська церква була переобладнана під клуб вихованців, а в одній з кімнат розміщувався робочий кабінет великого педагога, в якому він почав писати свою знамениту «Педагогічну поему». У 1958 році, до 70‑річчя з дня народження А. С. Макаренка у Курязькій колонії була створена постійно діюча виставка, що відображала окремі етапи життя та діяльності знаменитого педагога і письменника. Розміщена вона була в колишній Петро-Павлівській церкві. Ця виставка стала основою для створення музею А. С. Макаренка, який розміщувався тут же. В 70‑х роках, під час ремонту музею (в молитовні колишньої церкви Петра і Павла), розмили стіни і виявили церковні розписи, які частково було відновлено у 1992 році.
Повернувшись з колонії для неповнолітніх ім. Макаренка викладачі діляться своїми враженнями та відзначають, що на перший погляд це абсолютно нормальні підлітки, які нічим не відрізняються від простих школярів. Кожен з них, здавалось би, живе своїм життям, відвідує шкільні уроки, здобуває професійну освіту в профучилищі, ввічливо спілкується і розвивається на належному рівні. Поряд з тим, не слід забувати, що від оточуючого світу їх відокремлює величезна кам’яна стіна з колючим дротом і забороною спілкування та передання інформації. Для більшості з цих молодих людей вже минули роки безтурботного дитинства і теплої батьківської опіки, а деякі з них так ніколи і не відчули її. Саме тут «невинні» дитячі витівки перетворюються на усвідомлення скоєних вчинків. Кожен з них має власну історію трагедії молодого життя: хтось є вихідцем з малозабезпеченої сім’ї і вирішив збагатитись незаконним шляхом, хтось пішов на злочин через власну дурість, а когось суспільство жорстоко позбавило усіх умов до існування, кинувши на призволяще. Водночас є і те, що об’єднує всіх цих людей: більшість із них стверджує, що усвідомили свою провину і в подальшому не хотіли б повертатися у місця позбавлення волі. Спілкування з найрізноманітнішими людьми, які досить часто відвідують виховний заклад спонукає цих молодих людей зробити крок до кращого, світлого майбутнього. Можливо не всі зможуть досягнути задуманого щастя, однак суспільство та кожен із нас повинен простягнути руку допомоги молодій людині, яка зійшла з правильного шляху, розпалити надію в їхніх молодих серцях, показати, що вони не залишилися на самоті зі своїм горем і завжди можна очікувати на допомогу ближнього, адже кожен з нас, засуджуючи легковажність інших, повинен задуматися, а чи нема частки у цьому власної вини.
Викладачі побажали засудженим здоров'я, душевного спокою, миру й терпіння.
